Багато років я стикаюсь з розгубленістю дорослих людей, які вважають, що має стати краще жити, але не можуть зрозуміти чому досі не стало. В цій статті я спробую довести, що краще стане жити тільки після того, як ми змінемося. Це відомий факт, але не відомо завжди було що саме в нас має змінитися.
Нам на справді заважає добре жити кілка проблем:
- ми не любимо коли беруть хабарі, але щоб вирішити своє питання якнайшвидше готові дати цього хабаря, бо ми то інше, нам треба
- ті хто в нас беруть хабарі несуть їх на гору, де б це не було
- ті хто на горі зацікавленні в тих хто в низу беруть хабарі, бо їм перепадає
- найголовніше в цьому харчовому ланцюжку не засиджуватись на місці, бо ті хто "ловлять" хабарників мають з них обідрати на хабарі собі та керівництву, а інколи ще й план виконати. Тому або прийдеться більше платити, або мати залізобетонні підписки (що також коштує багато), або ще й сісти, якщо чесний більш-менш і не наколядував стільки, щоб відкупитися.
Як бачите все починається не в горі. Все починається внизу, з нас.
Мало того, я багато часу спостерігав, як одні й ті самі люди працювали в Укрзалізниці, у відділах. Змінювались генеральні директори, міністри, керівники департаментів, а ці люди залишались на місці. Вони були, є і будуть тими церберами, які слідкують, щоб у їх підвладній структурі був лад, щоб жодна зміна не відбулась без їх "помочі".
І це ті люди, діти яких вже стали дорослими, їх діти вже десь охороняють свої інтереси, в такому самому місці. Вони навчені, вони солідні, їх вже не просто зрушити з місця. Їм не потрібні реформи, вони їх засудять, вони заплатять ботофермам, вони підуть на телебачення, в ефіри російських телеведучих, на канали олігархів, "продавати" вам "правду". Ту правду, яка збереже їх статки.
Так відбувається в будь якій державній структурі, в будь якому відомстві, міністерстві та галузі. Тільки там, де державне управління змінюється на правління, яке має в своїй основі конкуренцію - там можлива зміна. Це зовсім не про те, що треба все продати, ні. Наприклад ради громадського контролю - це також альтернативне керування, коли є люди, які в темі того, що відбувається, що так і що не так. Коли ті, хто прийшов з інновацією мають змогу звернутись до альтернативного джерела управління та подати скаргу. Але рада громадського контролю, або спостережна рада не може обиратись на довгий період, має бути змінюваною та конкуренція від партій має бути жорсткою під час виборів, але продуктивною під час роботи цієї ради.
Знову таки це не про те, що відбулося з Укрзалізницею. Там як було болото всередині, так і залишилось, а до них додалися прилипали, що не працюють, а відсмоктують баблос.
Тому кожен, сподіваючись, що зробить, або навіть не зробить, одну просту дію - поставить галочку в бюлетні і з цього моменту "заживе" - має зрозуміти - НІ!
Це довгий шлях по зміні себе, оточуючих, боротьба з тихою згодою з тими, хто поруч бере або дає хабарі, участь у всіх можливих активностях, де розумієш, що протестуючі праві, та підтримка розголосом.
Не можна миритися з тим, що тебе грабують, бо хабар - це те саме, що на вулиці віджим, тільки ще гірше, бо при цьому тобі ще й в очі дзюрять!
Коментарі
Дописати коментар